Міністерство юстиції України нагадує про відмінності між договором дарування та договором пожертви, а також про порядок укладання останнього.
Пожертва є благородною справою, проте навіть найщиріші наміри повинні мати юридичну чіткість.
Згідно зі статтею 729 Цивільного кодексу України, пожертва визначається як дарування нерухомого і рухомого майна, в тому числі грошей та цінних паперів, особам, зазначеним у частині першій статті 720 цього Кодексу, з метою досягнення певної, попередньо визначеної мети.
Сторонами договору можуть бути:
- фізичні особи;
- юридичні особи;
- держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальна громада.
Договір пожертви, як і договір дарування, може бути укладений представником пожертвувача, який діє на підставі відповідного нотаріально посвідченого доручення.
Важливо зазначити, що батьки (усиновлювачі) та опікуни не мають права пожертвувати майно дітей або підопічних.
Відповідно до статті 729 ЦК, до договору пожертви можуть застосовуватися положення про договір дарування, якщо інше не передбачено законом.
Основні відмінності між пожертвою та даруванням полягають у тому, що пожертва має конкретне призначення. З моментом прийняття пожертви на особу покладається обов’язок використовувати її виключно для досягнення визначеної мети, а пожертвувач має право контролювати її використання.
Договір пожертви є реальним, тобто укладається з моменту прийняття пожертви. Натомість, договір дарування може бути як реальним (укладеним з моменту передачі майна), так і консенсуальним (з моменту досягнення згоди), навіть якщо передача майна відбудеться в майбутньому.
Права пожертвувача включають можливість контролювати використання пожертви згідно з умовами договору. Якщо використання пожертви за призначенням стає неможливим, її використання в інший спосіб можливе лише за згодою пожертвувача, або, у разі його смерті чи ліквідації юридичної особи, за рішенням суду.
Пожертвувач або його правонаступники мають право вимагати розірвання договору, якщо пожертва використовується не за призначенням.
Щодо благодійної пожертви, стаття 6 Закону визначає її як безоплатну передачу благодійником коштів, іншого майна або майнових прав бенефіціарам для досягнення певних цілей благодійної діяльності.
Бенефіціар — це суб'єкт, який отримує благодійну допомогу (фізична особа, неприбуткова організація або територіальна громада), в той час як благодійник — це дієздатна фізична або юридична особа (включаючи благодійні організації), яка добровільно здійснює благодійну діяльність.
Благодійники або їх уповноважені особи мають право контролювати цільове використання благодійних пожертв, зокрема на користь третіх осіб. Також благодійники або їх правонаступники можуть змінювати бенефіціарів у разі порушення цілей або порядку використання пожертви.
